1. Для дитини Ви
– зразок мовлення, адже вона вчиться мови, наслідуючи, слухаючи, спостерігаючи.
Ваша
дитина буде говорити так, як Ви.
2. Малюк
успішніше засвоює мову тоді, коли дорослі слухають його, спілкуються,
розмовляють.
Виявляйте готовність слухати.
Якщо роль слухача Вас втомлює,
якщо Ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене в дошкільний період,
суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.
3. Приділяйте
дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи
впевненості в собі та успішного спілкування поза сім’єю. Від рівня
раннього мовленнєвого розвитку залежатиме подальший процес росту дитини в
школі.
4. Не забувайте,
що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою безпеки та любові.
5. У кожної
дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії.
Поважайте її неповторність.
6. Ставте для
себе та дитини реальні цілі. Ведіть і спрямовуйте її, але не підштовхуйте.
7. Розвивайте
основні лінії дошкільного дитинства – вміння слухати, бачити, відчувати.
8. Допомагайте
дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опанувати
письмо. Для цього необхідно вчити малюка вирізати, малювати, зафарбовувати,
будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.
9. Забезпечуйте
можливості та умови для повноцінної гри. Іграшки!!!
Гра – це провідна діяльність
дошкільника. Л.С. Виготський зазначив: «Чим краще дитина грається, тим краще
вона підготовлена до навчання у школі».
10. Допомагайте
дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб вона механічно лічила до
100 і більше. Нехай рахує до 10-20, але особливо важливо розуміти і знати, з
яких чисел складається 5,а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного мислення,
розуміння основ математики, а не механічного запам’ятовування.
11. Працюйте над
розвитком пам’яті малюка, його уваги, мислення. Для цього пропонується багато
ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та
інших виданнях.
12. Запровадьте в
сім’ї єдиний режим і дотримуйтеся його виконання (обов’язково всі члени
родини).
13. Дитина
повинна мати певне доручення і відповідати за його виконання.
14. Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку
малюка є спільність вимог до нього з боку всіх членів родини.ДИТЯЧА АГРЕСІЯ
Агресія — це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама по собі агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунення її агресії, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й висловити протестні почуття стосовно значущої особи (батька чи вчителя), у неї може виникати «безпредметна агресивність» — розповсюдження почуття злості на слабші та безпечні об'єкти — на дітей, тварин, предмети. Причиною підвищення дратівливості також можуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини, які виснажують її, підвищують збудженість та імпульсивність.
Чим можуть допомогти батьки?
Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на Вас. Навпаки, поставтеся до її обурення з розумінням й повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до Вас.
Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, роз¬кажіть дитині про те, як Ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.
Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі придушуємо своє роздратування,
терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати.
Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,
щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.
Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої
почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту.
ТРИВОЖНІСТЬ ДИТИНИ
Дитячі страхи є нормальною реакцією дитини, яка усвідомлює недостатність своїх можливостей. У міру розвитку умінь дитини одні страхи зникають, а інші з'являються, бо дитина усвідомлює нові небезпеки. Відсутність страхів не є показником благополуччя. Здорова дитина — та, яка не боїться боятися. Шкідливими страхами є ті, що обмежують розвиток можливостей дитини (вона не пробує досягти того, чого хоче) або підривають її здоров'я—погіршують сон, знижують апетит, псують настрій, виводять із рівноваги. Такі страхи потребують спеціальної уваги батьків та психологів.
Чим можуть допомогти батьки?
Оскільки «нездорові страхи» характеризуються тим, що діти «бояться боятися», то насамперед допоможіть дитині спокійно сприймати сам факт наявності страхів. Якщо вона вирішить, що боятися — це неприпустимо погано чи соромно, вона уникатиме страшних ситуацій і ніколи не зможе навчитися долати їх.
Не лякайтеся страхів своєї дитини, не намагайтеся відвертати її увагу від спогадів
про страшний сон чи страшну фантазію. Якщо ми відганяємо страх — він переслідує
нас і атакує тоді, коли ми найменше захищені від нього.
Допоможіть своїй дитині зустрітись із її страхом у безпечній атмосфері: коли Ви
поруч, коли вона почувається спроможною протистояти страху. Нехай вона розповість
чи намалює Вам те, що її лякає, і отримає від Вас розуміння й підтримку.
Необхідно, щоб дитина зрозуміла, що боятися не соромно, що всі (і Ви також) чогось боялися, нехай вона повірить у те, що теж зможе опанувати свій страх.
ПОРАДИ БАТЬКАМ
Як розвивати самостійність у
дітей
Правило 1. Визнання особи
дитини і її
недоторканності.
Відсутність свавілля в діях батька і матері.
Правило 2. Формування адекватної самооцінки.
Людина з низькою самооцінкою
постійно залежить від чужої думки, вважає себе недостатньою. Формування самооцінки дитини залежить від оцінки її
батьками, оскільки в ранньому віці дитина ще не уміє оцінювати сама себе.
Правило 3. Залучати до сімейних справ. Можна проводити мінінараду за
участю всіх членів сім'ї, спільно планувати сімейні справи.
Правило 4. Розвивати силу волі дитини. Навчити проявляти витривалість, сміливість,
мужність, терпіння. Учити
докладати зусилля для досягнення мети.
Правило 5. Учити планувати.
Складати план дій. Велику і складну справу розбивати на ряд
менших конкретних дій.
Правило 6. З малих років залучати до праці.
Вимагати виконання домашніх
обов'язків, доручень. Можна налагодити домашнє виробництво – навчання ремеслу, підвищення самооцінки, зближення членів
сім'ї.
Правило 7. Навчити спілкуватися з іншими дітьми, людьми. Модель
батьківської поведінки.
Правило 8.Формувати етичні якості: доброту,
порядність, співчуття, взаємодопомогу, відповідальність.
Як усунути конфлікти між дітьми
Правило 1. Замість того, щоб старатися не помічати
негативні почуття дитини по відношенню до брата або сестри,
усвідомте їх самі і допоможіть усвідомити дитині. Назвіть
передбачуване вами відчуття
дитини, покажіть, що ви
його розумієте. Розуміння відчуттів,
їх назва - цілюще впливає на дітей. Можна зробити інакше. Якщо ви назвете вголос не здійснювані
бажання дитини (із-за чого і виникає нелюбов
до “суперника” – перешкода для бажань),
та ще і виразите
своє співчуття, це принесе емоційне
полегшення. Це може допомогти дитині
зрозуміти, що саме його турбує і засмучує: не поява нового братика або сестри,
а страх втратити
те відчуття
захищеності, яке давало упевненість у вашій винятковій, абсолютній любові до нього.
Коли від дітей вимагають хороших
відчуттів по
відношенню один до
одного, у них лише
посилюється
негативні відчуття. Коли ви дозволяєте дитині переживати негативні почуття
– вислуховуєте її
спокійно, показуєте, що розумієте її відчуття, це приведе до появи позитивних відчуттів.
Правило 2. Постарайтеся допомогти дітям знайти
безпечний і нешкідливий вихід для їх негативних відчуттів: привчайте їх виражати свої
відчуття в символічній
формі (малюнок, ліплення, лист, вірші і т.п.). А не в лайці або бійках. Цьому
саме і треба навчити дитину:
усвідомлювати своє відчуття
і уміти його конструктивно і безпечно виразити, а не забороняти собі це відчуття випробовувати.
Коли дитині потрібно
виразити
почуття, поставте її
перед вибором шляху
виразу і допоможіть
знайти найбільш конструктивний для даної ситуації. Цей навик – не миттєва реакція крику
або бійки, а пошук конструктивного способу справитися з
проблемою – допоможе їй і в майбутньому.
Правило 3. Втручаючись в бійки, припиняйте їх
негайно, але при цьому
прагніть не займатися з'ясуванням того, хто кривдник, а хто жертва. Приділіть
увагу постраждалій дитині,
виразіть
віру в здатність дітей
самостійно вирішувати
свої суперечки без бійки.
Не привчайте дітей до того, щоб їх суперечки вирішували
батьки, заохочуйте їх самостійно вирішувати.
Треба постаратися не тільки перервати і заборонити бійку, але і підказати, якомога спокійніше і розсудливіше
вирішити конфлікт, або перемкнути
увагу дітей на те, що влаштовує
обох, наприклад, на спільну
справу або допомогу вам.
Правило 4. Намагайтесь не вимагати від дітей
прояву любові. Ваша поведінка
постійно перед очима дитини.
Правило 5. Віднесіться до негативних відчуттів дитини як до природних відчуттів, а не як до зловісних ознак
того, що дитина зла,
заздрісна, погана. Важливо зрозуміти: дитина не винна в своєму неприйнятті,
ревнощі, в своїх відчуттях.
